Спадкування – це процес передачі майнових прав та обов’язків від покійної особи (спадкодавця) до спадкоємців (осіб, які отримують спадщину). Цей процес може відбуватися за заповітом або за законом, в залежності від наявності або відсутності офіційного документа, який визначає бажання спадкодавця щодо розподілу його майна після смерті.

Якщо фізична особа не залишила заповіту або заповіт виявився недійсним, спадкування за законом настає, відповідно до установлених підстав, таких як споріднення, родинні відносини, шлюб, усиновлення та інші. Майно переходить до спадкоємців за законом відповідно до визначеної черговості, при цьому наступна черга спадкоємців отримує право на спадкування у разі відсутності попередніх спадкоємців або їхньої відмови від спадщини.

Українське спадкове право передбачає, що спадкоємцями можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава та інші суб’єкти публічного права. Однак, спадкодавцем може бути лише фізична особа, а перехід прав та обов’язків юридичної особи при її припиненні регулюється іншими нормами законодавства, не пов’язаними зі спадковим правом. Фізичні особи мають перевагу перед іншими суб’єктами, оскільки вони можуть спадкувати як за законом, так і за заповітом, у той час як юридичні особи, держава та інші суб’єкти публічного права можуть спадкувати тільки за наявності відповідної вказівки у заповіті.

Статті 1261-1265 Цивільного кодексу України визначають п’ять черг спадкування за законом. У межах однієї черги спадкоємці отримують спадок у рівних частинах. Згідно з частиною 2 статті 1258 Цивільного кодексу України, наступні черги спадкоємців отримують право на спадкування у випадку, коли відсутні спадкоємці попередньої черги або вони відмовилися від спадщини:

1. У першій черзі право на спадкування належить дітям спадкодавця, у тому числі і народженим після його смерті, батькам померлого, та одному з подружжя, який його пережив. 
2. Друга черга включає рідних братів та сестер спадкодавця, його бабу та діда як з боку батька, так і з боку матері. 
3. У третій черзі право на спадкування належить рідним дядькам та тіткам спадкодавця. 
4. До четвертої черги спадкоємців входять особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менше як п’ять років до відкриття спадщини.
5. У п’ятій черзі право на спадкування отримують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім’ї, а також інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно. 

Онуки (правнуки), прабаба, прадід, племінники спадкодавця не включаються до жодної з черг спадкоємців за законом. Однак, вони можуть спадкувати за правом представлення, якщо немає в живих родича, який би був би спадкоємцем на момент відкриття спадщини. 

Важливо зауважити, що спадкоємці можуть змінювати черговість спадкування шляхом укладання договору між собою, але цей договір не повинен порушувати прав і обов’язків спадкоємця, який не бере участі в ньому, та спадкоємців, які мають право на обов’язкову частку спадщини.

Відповідно до Цивільного кодексу України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців з моменту відкриття спадщини. Однак, якщо спадкоємець має намір відмовитися від спадщини або інші спадкоємці вже відмовилися від спадщини, строк може бути скорочений до трьох місяців. 

Якщо спадкоємець не прийняв спадщину в обумовлений строк, він може скористатися спільною згодою всіх спадкоємців або рішенням суду для прийняття спадщини пізніше.

Спадкова трансмісія є передачею законом від померлого спадкоємця до його спадкоємців права на отримання частки у спадщині, яку спадкоємець не встиг прийняти після відкриття спадщини (ст.1276 ЦК України). Цей процес дозволяє спадкоємцям, які не встигли взяти участь у спадкуванні, мати можливість отримати свою частку спадщини через інших спадкоємців, які вже прийняли спадок.

Відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України, усиновлення є прийняття усиновлювачем особи на правах дитини шляхом судового рішення, за винятком статті 282. У разі спадкування за законом усиновлений та його нащадки, з одного боку, та усиновлювач і його родичі – з другого, прирівнюються до родичів за походженням. Усиновлення має правоприпиняючий ефект, що впливає на права спадкоємців та спадкування. Якщо усиновлення визнане недійсним до спадкування, це не впливає на спадкові права. Європейська конвенція про усиновлення дітей зберігає правовий зв’язок між усиновленою дитиною та одним із батьків, що відображається в умовах спадкування.

Українське право передбачає можливість усунення спадкоємця від спадщини на підставі певних обставин і визначених процедур. Однак важливо враховувати, що цей процес може бути складним і залежить від конкретних ситуацій. Загальний опис процедури усунення спадкоємця від спадщини може виглядати так:

• Звернення до суду: Спершу, адвокат повинен представити заяву до відповідного суду, в якій буде викладено підстави для усунення спадкоємця від спадщини.
• Встановлення підстав: Адвокат повинен встановити і обґрунтувати підстави, зокрема:
• Наявність документів або доказів, які свідчать про недійсність заповіту або незаконний спосіб набуття спадку спадкоємцем.
• Наявність обставин, що доводять недійсність спадкоємцевого права, наприклад, фальсифікація документів, обман чи інші правопорушення.
• Розгляд справи: Після подання заяви суд розглядає справу, адвокати обґрунтовують свої позиції, представляють докази і доводять підстави для усунення спадкоємця від спадщини.
• Судове рішення: Суд приймає рішення щодо усунення спадкоємця від спадщини або відмови в усуненні. Якщо рішення суду сприятливе, спадкоємець може бути виключений зі списку спадкоємців, а спадок розподілений іншим особам.
• Апеляція: Якщо будь-яка зі сторін не погоджується з рішенням суду, вона може подати апеляційну скаргу.
• Виконання рішення: Якщо рішення суду стосовно усунення спадкоємця від спадщини стає остаточним, то виконується розпорядження про розподіл спадку із виключенням даного спадкоємця.