Неукладений договір – документ або угода, яка не була підписана чи не отримала юридичної сили через різні причини, такі як незгода сторін щодо умов, відсутність необхідних підписів чи дотримання правових формалітетів. Такий договір не є чинним та не зобов’язує сторони до його виконання.

Для встановлення факту неукладення договору  необхідно виконати такі кроки:

• Проаналізувати обставини. Адвокат проводить детальний аналіз обставин, що призвели до неукладення договору, шляхом збору та оцінки усіх доступних доказів та фактів.
• Перевірити правові вимоги. На цьому етапі адвокат перевіряє, чи були дотримані всі необхідні правові вимоги для укладення дійсного договору згідно з чинним законодавством.
• Також адвокат надає консультації та підтримку щодо стратегії дій, необхідної для встановлення факту неукладення договору, включаючи можливість проведення перемовин з іншою стороною чи пред’явлення вимог у відповідних органах.

У спорах щодо укладених договорів доводити факт укладення договору зазвичай потрібно стороні, яка посилається на його існування, тобто особі, яка стверджує, що договір був укладений і має юридичну силу. Ця сторона має забезпечити докази, такі як письмові документи, електронні записи, свідчення свідків тощо, що підтверджують укладення договору та його умови.

Якщо договір був повністю або частково виконаний сторонами, це свідчить про його фактичне укладення, і суд повинен розглянути його відповідно до вимог закону, вирішуючи питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання.

У разі доведення того, що обговорюваний договір виконується обома сторонами, це виключає можливість визнання його неукладеним.

Недійсним договір вважається тоді, коли він суперечить вимогам закону або порушує певні правові норми, такі як вимоги щодо форми, змісту, обставин укладання тощо. Такі порушення можуть призвести до того, що договір буде визнаний недійсним або позбавленим юридичної сили.

Згідно з частинами 2 та 3 статті 215 Цивільного Кодексу України, недійсні договори можуть бути класифіковані на два види: нікчемні та оспорювані.

Нікчемний правочин означає, що правочин не має юридичної сили з самого початку і вважається таким, як якщо б він не існував. Це може включати в себе правочини, які укладені в порушення обов’язкових вимог щодо форми, змісту, дійсних сторін чи обставин укладання договору.

Оспорюваний правочин вважається дійсним на початку, але стає під сумнів через подальше спростування однією зі сторін або третьою стороною.

Щоб оспорити правочин, необхідно мати підстави, такі як обман, примусовий тиск, помилка тощо.

Отже, нікчемний правочин вважається юридично недійсним з самого початку, тоді як оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише в результаті юридичного процесу чи апеляції через порушення правил або підстави.

Для визнання договору недійсним існують певні підстави, які перераховані в статті 203 Цивільного Кодексу України. Вони можуть включати такі фактори та порушення:

1. Недійсність укладання:
   1. Порушення обов’язкових вимог до форми договору.
   2. Укладення договору за неправильними обставинами або без необхідної волі сторін.
2. Обман:
   1. Одна зі сторін була обманута або мислила, що договір має інший зміст, ніж фактично.
3. Примусовий тиск:
   1. Укладення договору в результаті погрози, фізичного або психологічного тиску на одну зі сторін.
4. Помилка:
   1. Суттєва помилка в умовах договору, яка призвела до надання неправильних відомостей або приховування важливих фактів.
5. Порушення закону:
   1. Договір, що суперечить закону або порушує публічний порядок, може бути визнаний недійсним.
6. Відсутність визначених умов:
   1. Договір може бути недійсним, якщо в ньому відсутні необхідні умови для укладення дійсного договору.
7. Відмова від власних прав:
   1. Якщо одна зі сторін відмовляється від власних прав та може бути показано, що це сталося під тиском або обманом.

Тому при укладенні договору необхідно ретельно аналізувати угоду щодо відповідності всім необхідним умовам. Важливо враховувати, що наслідки визнання договору недійсним можуть бути досить серйозними, особливо якщо такий правочин вважається суперечливим інтересам держави та суспільства.

Правові наслідки недійсності правочину, згідно зі статтею 216 Цивільного кодексу України та статтею 208 Господарського кодексу України, включають такі аспекти:

• Недійсність правочину призводить до того, що він вважається таким, що не мав місця (нікчемним). Іншими словами, правочин вважається нікчемним і позбавленим юридичної сили.
• Сторони повинні повернути один одному те, що було отримано в результаті такого недійсного правочину. Це означає повернення майна, грошей або виконання інших обов’язків, які випливають із недійсного правочину.
• У випадку недійсності правочину, сторони можуть підписати новий договір або угоду, яка враховує їхні потреби та вимоги, і спрямована на врегулювання ситуації.
• Якщо недійсність правочину виникла через порушення закону або правил господарювання, сторони можуть бути позовними в суді або вживати інших правових заходів для відстоювання своїх інтересів.
• Недійсність правочину може вплинути на інші правові відносини між сторонами та третіми особами, що стосуються цього правочину, і може призвести до додаткових правових наслідків.